Январьов Еміль Ізраїльович
Перші вірші були надруковані в миколаївських газетах “Південна правда” та “Бугская заря” у 1948 році. З 1955 року почав постійно друкуватися в збірниках “День поэзии”, альманахах, журналах “Юность”, “Радуга”. Перша збірка віршів “Переправа” вийшла 1967 року в видавництві “Советский писатель”. Слідом за нею вийшли “Настоящее время” (1971), “Действующие лица”(1972), потім “Открытый урок”(1975), “Корабельные баллады”(1977), “Школа взрослых”(1979), “Почерк” (1981), “Мера сил”(1984), “Эхо на площади” (1987),”Новый адрес”(1989); останім часом – “Ольвийский причал” (1991), “Стихи мои младше меня”(2000), “Стечение обстоятельств”(2001). У співдружності з поетом М. Владимовим написав драму “Це було в Миколаєві”.
В 1997 році в миколаївському видавництві “Возможности Киммерии” вийшла поетична збірка “Документ”, за яку Е. Январьову була присуджена Всеукраїнська літературна премія ім. М.Ушакова (1999).
Писав російською мовою.
Протягом багатьох років Е. Январьов вів популярну телевізійну передачу “Поле зору”, виступав з публіцистичними есе на сторінках газет і журналів.
Є одним із авторів Миколаївського літературно-художнього альманаху “Письмена”. Лауреат обласної комсомольської премії ім. О. Гмирьова. Городянин року (1997). Член Національної Спілки письменників України (1969).
У видавництві ЧП “Гудим” вийшла книга “Подлинник”, до якої увійшли вірші, написані Емілем Январьовим в останні роки життя. Багато творів поета пройняті передчуттям неминучого кінця, гіркотою розлучення, світлою і мудрою печаллю. Автори вирішили видати книгу у тому вигляді, в якому вона була підготовлена до друку самим Емілем Ізраїльовичем. Ці вірші – невід’ємна частка поетичної спадщини поета і знак вдячності з боку тих, хто любив і шанував його.
Помер Еміль Ізраїльович Январьов після тяжкої тривалої хвороби 5 жовтня 2005 року.
По вулиці Шевченко, де з 1944 по 1966 роки разом зі своїми батьками жив майбутній поет, була відкрита меморіальна дошка в його честь.
