Засідання клубу «Надвечір’я».

 

Березневими днями в Радсадівській сільській бібліотеці відбулося засідання клубу людей поважного віку «Надвечір’я». На заході була присутня голова Радсадівської сільської ради Мокрицька Н.М. , голова ветеранської організації  села  Радсад  Соловйова Н.І. , члени клубу «Надвечір’я», ансамбль «Селяночка» (кер.Тимошенко В.О.) та школярі члени бібліотечного клубу «Ліра». Зустріч була цікавою та хвилюючою для всіх учасників заходу. Школярі привітали жінок - ветеранів , які багато років свого життя  віддали рідному господарству, а дорослі поділилися з ними своїми спогадами про минуле  та  добрими побажаннями на майбутнє.

 

День інформації «Рідна мова калинова».

 

В Радсадівській бібліотеці було проведено день інформації " Рідна мова калинова" :  літературне свято «Пісенна, ніжна і дзвінка мова Шевченка, Лесі і Франка»   , огляд літератури «Наша мова, у тобі – великого народу ніжна і замріяна душа» та інформаційні години для молодших школярів за книгою "Українська мова. Я пізнаю світ". Учні школи підготували власні вірші  про українську мову, де висловили свою любов до рідної мови.

 

Микола Вінграновський

Народився 7 листопада 1936 року в місті Первомайську на Миколаївщині в селянській сім’ї. На його долю випали тяжкі випробування воєнного лихоліття та повоєнних років – школу закінчив вісімнадцятилітнім юнаком. Після закінчення вступив до Київського інституту театрального мистецтва, згодом Олександр Довженко запросив його до Москви, до Всесоюзного державного інституту кінематографії. У студентські роки почав писати вірші й друкувати їх у пресі. Велику обдарованість молодого поета відзначив Максим Рильський. 1962 року вийшла перша збірка М. Вінграновського «Атомні прелюди», яка вразила масштабністю поетичної думки. Автор книг «Сто поезій» (1967), «Поезії» ( 1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990); збірок для дітей “Андрійко – говорійко” (1970), “Мак” (1973), “Літній ранок” (1976), “Літній вечір” (1979), “Ластівка біля вікна” (1983), “На добраніч” (1983); повістей “Первінка”, “Сіроманець” (1977), “У глибині дощів” (1985).Шість років працював письменник над історичним романом «Северин Наливайко» (1986-1992). Як кіноактор, зіграв у 4-х художніх фільмах. Найвідоміша роль Миколи Вінграновського — роль Івана Орлюка у фільмі «Повість полум’яних літ» (1961, сценарій О. Довженка). Цей фільм отримав нагороди міжнародних фестивалів у Каннах, Лондоні та Лос-Анджелесі. Він також режисер 5 художніх та 8 документальних фільмів.Микола Вінграновський був першим президентом міжнародного ПЕН-клубу, що репрезентує українську літературу у світовому масштабі. Лауреат Міжнародної премії Фундації Омеляна і Тетяни Антоновичів (США), Шевченківської премії 1984 року та лауреат премії імені В. Вернадського (2002). Заслужений діяч мистецтв України.

МозоМозолевський Борис Миколайовичлевський Борис МиколайовМозолевський Борис Миколайович  народився 4 лютого 1936 року в селі Миколаївка Веселинівського району на Миколаївщині в селянській родині. Батько загинув на фронті, мати виховувала Бориса сама, після закінчення сільської школи-семирічки Борис став вихованцем при Одеській спецшколі військово-повітряних сил. Після розформування школи був вихованцем однієї з частин ВМФ аж до вступу до військово-морського авіаційного училища в Єйську, яке не закінчив через дострокову демобілізацію.
Після демобілізації переїхав до Києва,  заочно навчався на історико-філософському факультеті Київського державного університету
Ще в школі проявився поетичний талант Бориса, отже в Києві він продовжував писати вірші. Після закінчення університету працював з 1965 до 1968 року редактором у видавництві «Наукова Думка» у Києві, редагуючи видання археологічної тематики. Цього часу він ближче знайомиться з археологією і, в одній з експедицій, з видатним українським археологом О. І. Тереножкіним. Це знайомство на довгі роки пов'язало Б. Мозолевського з археологією.
Із 1969 до 1970 р. брав участь в експедиції, яка досліджувала Гайманову Могилу.
Одна з найважливіших дат у житті Бориса Миколайовича – це 21 червня 1971 року. Під час археологічних досліджень Товстої Могили зроблено сенсаційну знахідку – багате скіфське поховання, серед скарбів якого була золота скіфська пектораль.
Того ж року він став молодшим науковим співробітником Інституту археології АН УРСР. Після розкопок Товстої Могили Борис Мозолевський став одним із найавторитетніших дослідників великих скіфських курганів.
З іменем Бориса Мозолевського в українській археології пов’язано багато чудових відкриттів. Достатньо пригадати Хомину, Денисову, Завадські, Реп’яхувату, Товсту, Жовтокам’янську Товсту, Бабину, Водяну, Соболеву могили та інші кургани, дослідження Чортомлика, аби зрозуміти, що можна говорити про «епоху Мозолевського» у вітчизняному скіфознавстві. Борис Мозолевський опублікував 55 наукових та популярних досліджень, найвідоміші з них – монографії «Товста Могила» (1979р.), «Мелітопольський курган» (1990р.), «Скіфський степ» (1983р.).
Борис Мозолевський чудово поєднав у собі якості досвідченого дослідника археологічних пам’яток, умілого організатора експедицій, а також проникливого лірика, поета тонкої душі. Перші поетичні збірки вийшли російською мовою: «Начало марта» (1963), «Шиповник» (1967), «Зарево» (1971). Потім одна за одною збірки віршів українською: «Веретено» (1980), «Кохання на початку осені» (1985), «І мить, як вік» (1986) і найпопулярніша збірка «Дорогою стріли» (1991). 1971 року був прийнятий до Спілки письменників України. Видав 8 збірок поезій, лірично-прозову повість.

 «Читай – пізнай свій рідний край».

Ювілеї літераторів – краян 2016 року.

Ганна Петрівна Зонтаг (1786 – 1864).

Для миколаївської флотської публіки впливовою особистістю була Ганна Петрівна Юшкова – Зонтаг, російська дитяча письменниця та перекладач, дружина капітан-лейтенанта Чорноморського флоту Є.В.Зонтага. Ганна Петрівна з теплом та ніжністю відносилась до міста Миколаєва. Її чоловік командував адміралтейською яхтою «Утіха». Сама же Ганна Петрівна займалась перекладом роману Вальтера Скота «Единбурзька темниця», який вийшов у світ у 1825 році. За цей час поряд з нею пройшли долі її друзів: Володимира Івановича Даля, офіцера та поета Є.П.Зайцевського, вченого астронома К.Х.Кнорре, К.Н.Батюшкова, П.А.Вяземського. Вона дуже прагнула зрозуміти характер та натуру людини свого часу. Ганна Петрівна автор спогадів про дитячі роки В.А.Жуковського, а також книг «Дитячий театр або збірник повістей кращих іноземних авторів», «Подарунок дітям», «Святвечір», «Чарівні казки». Поза всяким сумнівом, поява книг Г.Зонтаг стала однією з значних подій у літературному і, певною мірою, в суспільно-політичному житті міста Миколаєва.