Январьов Еміль Ізраїльович

народився 30 січня 1931 року в Миколаєві в родині службовця. У 1952 році закінчив Миколаївський педагогічний інститут, а 1953-го – Літературний інститут ім. М. Горького. Довгий час працював вчителем в середній школі робітничої молоді.
Перші вірші були надруковані в миколаївських газетах “Південна правда” та “Бугская заря” у 1948 році. З 1955 року почав постійно друкуватися в збірниках “День поэзии”, альманахах, журналах “Юность”, “Радуга”. Перша збірка віршів “Переправа” вийшла 1967 року в видавництві “Советский писатель”. Слідом за нею вийшли “Настоящее время” (1971), “Действующие лица”(1972), потім “Открытый урок”(1975), “Корабельные баллады”(1977), “Школа взрослых”(1979), “Почерк” (1981), “Мера сил”(1984), “Эхо на площади” (1987),”Новый адрес”(1989); останім часом – “Ольвийский причал” (1991), “Стихи мои младше меня”(2000), “Стечение обстоятельств”(2001). У співдружності з поетом М. Владимовим написав драму “Це було в Миколаєві”.
В 1997 році в миколаївському видавництві “Возможности Киммерии” вийшла поетична збірка “Документ”, за яку Е. Январьову була присуджена Всеукраїнська літературна премія ім. М.Ушакова (1999).
Писав російською мовою.
Протягом багатьох років Е. Январьов вів популярну телевізійну передачу “Поле зору”, виступав з публіцистичними есе на сторінках газет і журналів.
Є одним із авторів Миколаївського літературно-художнього альманаху “Письмена”. Лауреат обласної комсомольської премії ім. О. Гмирьова. Городянин року (1997). Член Національної Спілки письменників України (1969).
У видавництві ЧП “Гудим” вийшла книга “Подлинник”, до якої увійшли вірші, написані Емілем Январьовим в останні роки життя. Багато творів поета пройняті передчуттям неминучого кінця, гіркотою розлучення, світлою і мудрою печаллю. Автори вирішили видати книгу у тому вигляді, в якому вона була підготовлена до друку самим Емілем Ізраїльовичем. Ці вірші – невід’ємна частка поетичної спадщини поета і знак вдячності з боку тих, хто любив і шанував його.
Помер Еміль Ізраїльович Январьов після тяжкої тривалої хвороби 5 жовтня 2005 року.
По вулиці Шевченко, де з 1944 по 1966 роки разом зі своїми батьками жив майбутній поет, була відкрита меморіальна дошка в його честь.

Бойченко Валерій Петрович

Бойченко Валерій Петрович народився 3 травня 1941р. у м. Снігурівці на Миколаївщині. Після закінчення школи працював слюсарем на суднобудівному та комбайновому заводах. У 1965р. закінчив факультет іноземних мов Львівського університету. Викладав англійську мову в навчальних закладах Душанбе, Херсона, Миколаєва.
Дебютував як перекладач великого американського поета Роберта Фроста, переклав твори старокельтських поетів і новоанглійських класиків “нової хвилі” С.Платта, Д.Томаса. Але вершиною перекладацької роботи стали роман Роберта Льюїса Стівенсона “Корабельна катастрофа”, повість американського письменника – ковбоя Віла Джемса “Димок”.
Але не поминув він і суверенного жанру дитячої поезії, видавши збірочки для дітей “Зроду я такого ще не бачив”(1975), “ В мене курочка була”(1973), “Який широкий світ”(1989).
Автор збірок “Іскри”(1972), “Сонячні кола”(1975), “Поліття”(1977), “Багряні колони” (1978), “Широти”(1981), “Світлі ріки”(1984), “Доброта”(1987), “Правий берег”(1991), “Не повториться мить”(2001).
Окремі твори В.Бойченка перекладено російською, грузинською, вірменською, осетинською, болгарською та іншими мовами.
Засновник відродженої миколаївської «Просвіти», у 1986 – 1991 роках керівник Миколаївської обласної організації Національної спілки письменників України, член правління Миколаївського відділення Українського фонду культури, співголовою товариства «Зелений світ», перший голова відродженого Миколаївського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта». Він був серед фундаторів перших неформальних організацій на Миколаївщині часів перебудови, брав участь у заснуванні Народного Руху, товариства Меморіал, конгресу української інтелігенції та інших організацій. Два роки вів на телебаченні авторську програму «Основи», став одним із засновників та головою редколегії освітянської і просвітницької газети «Аркасівська вулиця». Лауреат Літературних премій ім. П. Тичини (2003) та ім. О. Олеся (2008), миколаївської обласної премії ім. М. Аркаса (1997), член Національної спілки письменників України (1976).
В. Бойченко помер на світанку 25 березня 2011 року, не доживши до 70-ліття менше двох місяців.

«Читай – пізнай свій рідний край».

                                      Ювілеї літераторів – краян 2016 року.

 

15 квітня в бібліотеці відбулися голосні читання  , присвячені письменникам – ювілярам Миколаївщини «Південна бібліотека: читаємо разом».

 

 

Відбулася вулична акція «Читай – пізнай свій рідний край».

 

 

 

 

 

 

 

 

Тиждень дитячої та юнацької книги

Зустріч першокласників з казковими героями -

членами бібліотечного клубу "Ліра".